потреби бажання

1. необхідність, потреба

2. звич. pl потреби бажання

- artificially stimulated wants штучно стимульовані потреби

- physically necessary wants предмети першої необхідності, життєво необхідні предмети вжитку

- social wants суспільні потреби

- want satisfaction задоволення потреб

- maximum gratification of wants максимальне задоволення потреб

- to supply wants задовільняти потреби

1. n

1) постачання; поставка

2) pl припаси, продовольство, провіант, ресурси (для армії)

3) звич. pl запас

4) pl затверджені парламентом асигнування

5) pl утримання (грошове)

6) тимчасовий заступник (учителя тощо)

7) тимчасове заміщення посади (священика тощо)

8) тех. подача, живлення; притік (повітря тощо)

9) ек. пропозиція, пропонування

2. v

1) постачати (щось — with)

2) доставляти, поставляти; давати

3) відшкодовувати, повертати; задовольняти (потреби)

4) (тимчасово) заміщати, заступати (когось)

5) тех. подавати, підводити (струм); живити

див. supplely

* * *

1) pl запас

2) pl припаси; продовольство, провіант; ресурси ( для армії); приналежності, приладдя; товари

3) постачання; поставка; вiйcьк. постачання

4) pl асигнування на витрати уряду, затверджені парламентом ( у Великій Британії)

5) pl утримання ( грошове)

6) тимчасовий замісник (учителя, священика); тимчасове заміщення посади (учителя, священика)

7) eк. пропозиція ( supply side)

8) тex. подача, живлення, підведення; приплив ( повітря)

1) ( with) постачати, забезпечувати

2) поставляти, доставляти, давати; живити

3) заповнювати, надолужувати, відшкодовувати (недолік, дефект); задовольняти (потреби, бажання)

4) ( тимчасово) заміщати (кого-небудь, учителя)

5) тex. подавати, підводити ( струм); живити, постачати, забезпечувати

1. n

1) недостача, брак; відсутність (чогось — of)

2) необхідність, потреба (у чомусь — of)

3) звич. pl потреби, бажання

4) нужда, бідність

2. v

1) хотіти, бажати

2) не вистачати, бракувати, зазнавати нестачі (чогось)

3) потребувати (чогось), мати потребу (в чомусь); бути потрібним (необхідним)

4) бідувати; жити в нужді

5) вимагати, викликати; хотіти бачити (когось)

* * *

1) хотіти, бажати; жадати

2) відчувати нестачу ( у чомусь); бракувати

3) мати потребу, відчувати нестачу, потребу (у чомусь, у комусь)

4) вимагати, викликати ( когось); хотіти бачити ( когось)

5) бути потрібним, необхідним

1. n

1) розм. великий ковток

2) надлишок; надмірність (у їжі тощо)

3) насичення; пересичення

4) достаток; величезна кількість

5) безліч

6) тех. клин

2. v

1) жадібно ковтати

2) насичувати; задовольняти (бажання тощо)

3) наповнювати вщерть; переповнювати; завалювати (товарами)

4) надмірно захоплюватися (чимсь)

5) без краю думати (про щось — on)

6) пожирати очима (когось, щось — on)

7) пожадливо прагнути (до чогось — for)

* * *

1) надмірність, непомірність (у їжі, питві)

2) насичення; пересичення

3) надлишок, велика кількість (особл. товарів на ринку)

1) насичувати; задовольняти (потреби, бажання); refl наїдатися досита

2) наповнювати до відказу, переповняти; завалювати ( товарами)

3) непомірно, надмірно віддаватися

1) надмірність, непомірність (у їжі, питві)

2) насичення; пересичення

3) надлишок, велика кількість (особл. товарів на ринку)

1) насичувати; задовольняти (потреби, бажання); refl наїдатися досита

2) наповнювати до відказу, переповняти; завалювати ( товарами)

3) непомірно, надмірно віддаватися

1) pl запас

2) pl припаси; продовольство, провіант; ресурси ( для армії); приналежності, приладдя; товари

3) постачання; поставка; вiйcьк. постачання

4) pl асигнування на витрати уряду, затверджені парламентом ( у Великій Британії)

5) pl утримання ( грошове)

6) тимчасовий замісник (учителя, священика); тимчасове заміщення посади (учителя, священика)

7) eк. пропозиція ( supply side)

8) тex. подача, живлення, підведення; приплив ( повітря)

1) ( with) постачати, забезпечувати

2) поставляти, доставляти, давати; живити

3) заповнювати, надолужувати, відшкодовувати (недолік, дефект); задовольняти (потреби, бажання)

4) ( тимчасово) заміщати (кого-небудь, учителя)

5) тex. подавати, підводити ( струм); живити, постачати, забезпечувати

1. n

1) гасіння, погашення

2) угамування, утамування (спраги)

3) придушення, заглушення (почуттів тощо)

4) мет. загартовування, гартування

2. v

1) гасити, тушити

2) придушувати, заглушати, стримувати (почуття, бажання); утамовувати (біль)

3) угамовувати, заспокоювати

4) притупляти, обривати (імпульс)

5) військ. примусити замовкнути

6) мет. гартувати (сталь)

7) розбивати, нищити (в суперечці тощо)

8) руйнувати; убивати

9) розм. заткнути рота

* * *

1) гасіння (пожежі, полум'я)

2) угамування ( спраги)

3) заглушення (бажань, почуттів)

4) метал. загартовування; загартування

1) гасити

2) метал. загартовувати, гартувати; охолоджувати ( водою)

3) заглушувати, знищувати (почуття, бажання)

4) задовольняти (бажання, потреби)

5) cпeц. заглушувати, притупляти, обривати ( імпульс)

6) вiйcьк. проф. змусити замовкнути

7) знищувати, розбивати (у суперечці, дискусії); руйнувати; убивати

1) гасіння (пожежі, полум'я)

2) угамування ( спраги)

3) заглушення (бажань, почуттів)

4) метал. загартовування; загартування

1) гасити

2) метал. загартовувати, гартувати; охолоджувати ( водою)

3) заглушувати, знищувати (почуття, бажання)

4) задовольняти (бажання, потреби)

5) cпeц. заглушувати, притупляти, обривати ( імпульс)

6) вiйcьк. проф. змусити замовкнути

7) знищувати, розбивати (у суперечці, дискусії); руйнувати; убивати

ЦІННІСТЬ - термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного. Першим кроком до розуміння природи Ц. було усвідомлення того, що з'ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання - що таке Ц. Істина відповідає на питання - якою є реальність, Ц. відповідає на питання - що є, бажаним або яким щось повинно бути В. ідкриття неможливості вивести Ц. з опису того, що існує (і навпаки), належить англ. філософу Г'юму і стало відомим під назвою "закон Г'юма". Ця різниця між істиною і Ц. набула статусу як проблеми "фактичного - ціннісного". У філософії XX ст. робилися і робляться спроби подолати прірву, яка роз'єднує світ емпіричної реальності і світ Ц. Деякі із сучасних філософів не схильні вважати, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. Ц. розглядали в контексті метафізики, теології або епістемології - тобто природа Ц. не вважалась особливою, а тому філософи не потребували особливого терміна для позначення Ц. XX ст. успадкувало дві основні групи концепцій стосовно пояснення природи Ц. - об'єктивістську та суб'єктивістську Л. інію об'єктивістського розуміння Ц. започаткував Платон: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а, отже, не відрізняється і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, з погляду Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. У середньовічній томістській теології Ц. вважалися ідеями, які Бог привніс у світ внаслідок акту творення світу та через явлення Христа - зокрема через Божий Заповіт. На противагу античній та середньовічній філософії, в новочасній філософії утвердилося переважно суб'єктивістське розуміння Ц.: у відповідності з цим поглядом Ц. належать до психічних об'єктів - їх джерелом є наші бажання, інтереси, почуття, ставлення. Ця лінія розуміння природи Ц. включає цілу низку видатних філософів Нового часу та поч. XX ст.: Гоббс, Спіноза, Ляйбніц, філософи-утилітаристи, Майнонг, Перрі, логічні позитивісти (Рассел,Айєр), Стівенсон. Усі ці філософи запропонували дещо відмінні варіанти суб'єктивістського розуміння Ц.: джерелом Ц. є бажання і задоволення (утилітаристи), інтереси (Перрі); Ц. є прихованими веліннями або командами (Рассел), джерелом Ц. є почуття (т. зв. емотивізм - Айєр, Стівенсон). До суб'єктивістського розуміння Ц. схилялися також прихильники прагматизму: серед них особливо важливий внесок у теорію Ц. зробив Дьюї. Суб'єктивістська концепція Ц. містить в собі загрозу релятивізму та нігілізму. Початки об'єктивістського розуміння Ц. знаходять у нім. філософа Лотце, а у XX ст. найвідомішими його речниками є Шелер та Гартман А. ле передусім критика емпіричного реалізму, позитивізму та психологізму з боку Гуссерля значною мірою підважила переконливість суб'єктивістської концепції цінностей. Це стало підставою для розвитку об'єктивістської концепції Ц., найвідомішим речником якої на засадах феноменологічного підходу став Шелер В. ін виходив з того, що послідовна теорія Ц. може бути тільки апріорною: бо на основі того, що люди цінують, не можна обґрунтувати, що ж варте поцінування (люди часто цінують те, що не варте поцінування). Але крайня форма інтуїтивізму та апріоризму, і яку маємо в Шелера, на сьогодні зазнала серйозної критики. У філософії кін. XX ст. суперечка двох названих підходів до проблеми Ц. існує у вигляді певних тенденцій. Більшість сучасних філософів у поясненні природи Ц. прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів - як суб'єктивістського, так і об'єктивістського. Ц., за висловом Фрондізі, є результатом напруги між об'єктивним та суб'єктивним. Ця складність цінностей, поєднання в них різнорідних елементів спонукала Фрондізі пояснювати природу Ц. на основі поняття гештальту. Пояснюючи природу Ц., наголошують на різниці між Ц. та її носієм. Носій Ц. - це деяка основа, яка "тримає" на собі Ц., або субстрат, в якому вона втілена. Носієм Ц. може бути не тільки щось матеріальне (скажімо, тканина і фарби у живопису), а також психіка чи інтелект (напр., почуття краси, любові, ідеї, поняття, розуміння). Поняття добра, справедливості, законності і т. д. є ціннісно навантаженими ідеями або поняттями, носієм Ц. у даному разі є розум, інтелект. Переважно Ц. поділяють на дві великі групи: "нижчі", або "матеріальні" Ц. (те, що задовольняє біологічні потреби) і вищі, або духовні Ц. Цьому поділу відповідає поділ на інструментальні або зовнішні Ц. (ті, що є засобом для утвердження інших Ц.) і самодостатні або, інакше, внутрішні Ц. Духовні Ц. є переважно внутрішніми, самодостатніми. Інструментальні (зовнішні) Ц. є засобами для утвердження інших Ц. Самодостатні Ц. володіють більшою мірою ознаками об'єктивних Ц.: їхнє буття як Ц. не залежить від того, цінуємо ми їх чи ні - від яких іде "заклик" шанувати та захищати їх; якщо не чують цього заклику, то наслідком цього є духовна деградація людей. За змістом духовні Ц. поділяють на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін. Відповідно говорять про моральний, політичний та правовий нігілізм. Існує також поділ Ц. на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. Універсальні або, інакше, вселюдські Ц. - це ті, що прийняті (чи мають перспективу бути прийнятими) різними народами, культурами, націями, цивілізаціями (напр., права людини). Ц. партикулярні - це Ц. даного суспільства, самобутньої культури, нації, цивілізації. Зрозуміло, що універсальні Ц. існують як включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій. Однією із проблем є дослідження співвідношення та взаємопов'язаності між різними Ц. Ц. містять у собі спонукальний складник. Отож саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, що виконують роль підстави для дії: спрямовуючи індивідуальну і колективну дії, вони забезпечують граничні (останні) підстави для дії та діяльності. Ц. відіграють провідну роль в об'єднанні індивідів для спільних, колективних дій; є важливими у забезпеченні основи для єднання людей у нації, цивілізації чи навіть людства, оскільки це передбачає наявність деяких базових спільних Ц.

1) to satisfy, to content; to please (smb.); to gratify

2) ( відповідати) to answer, to meet

незадовол(ьн)ений, невдовол(ьн)ений (з кого, з чого и ким, чим), незаспокоєний чим. [Були дуже незадовольнені, що оповідання уривається (Грінч.). Невдоволені бажання (Самійл.). Невдоволене серце в грудях нам обом ридало (Грінч.). Незаспокоєні потреби (Доман.)].

* * *

АКСІОЛОГІЯ ( від грецьк. άξια - цінність, вартість; λογοζ - слово, поняття, вчення) - вчення про цінності, філософська теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей. Теорія цінностей формується у XIX - XX ст. Вводячи поняття цінностей, Кант, протиставляє сферу моралі (свобода) сфері природи (необхідність) і тим самим окреслює головні аксіологічні питання - значення, вибору, повинності, належності, обов'язковості, оцінки, ставлення тощо. У творах неокантіанців проблема цінностей набуває самостійного трансцендентального значення. Одним з перших засновників А., як самостійної філософської галузі, був Лотце, який трактував поняття "цінності" як аналог поняття "значимість". Розвиваючи погляди Лотце, Коген трактував цінності як поняття "безумовного" (мета, моральне благо), що протистоїть досвідові, але надавав йому характеру загальності і необхідності. Риккерт розробляє вчення про цінність як основу теорії істинного знання і моральної дії, з'ясовує відмінність між "цінністю" і "нормою". У XX ст. систематичні дослідження проблеми цінностей продовжує Гартман, який, зокрема, посилює аргументацію на користь доведення засад об'єктивної природи цінностей тезою про "інтенціональність" ціннісних відносин. За Гартманом, цінності не піддаються раціональному пізнанню і оприявнюються лише в особливих почуттях (любов і ненависть), що змушують людину інтуїтивно віддавати перевагу тому чи тому способу поведінки. Перрі аналізує значення і базові принципи цінностей за допомогою поняття "інтерес", а Дьюї розвиває натуралістичну версію А. (прагматичний інструменталізм). Проблема цінностей - центральна в філософській антропології (Шелер, Плеснер, Гелен). За Шелером, цінності - це сфера феноменального, яка визначається апріорністю. Ідея Бога - вища цінність. Переживання цінностей - не психічний, а космічний акт, отож, аксіологія Шелера набуває трагічного відтінку. Тільки завдяки актам духовної діяльності можливо увійти у світ цінностей. Різні аспекти теорії цінностей подані в працях таких сучасних філософів, як Бахтин, Деррида, Тулмін, Блументаль, Іванов.